Девять дней.

Сумно, сумно аж за край...
Не дивись на мене, грай, музико, грай!
Зимно, зимно на душі...
Забирай, що хочеш, тількі залиши
Одну калину за вiкном,
Одну родину за столом,
Одну стежину, щоб до дому йшла сама,
Одну любов на все життя,
Одну журбу до забуття
І Україну, бо в нас іншої нема!

Cумно, сумно аж за край...
Так чого ж ти плачеш? Грай, музико, грай!
Крапля горя не зальє,
Наливай, козаче, бо у нас ще є
Одна калина за вiкном,
Одна родина за столом,
Одна стежина, щоб до дому йшла сама,
Одна любов на все життя,
Одна журба до забуття
І Україна, бо в нас іншої нема!

Сумно, так і не засну,
Краще буду думать про свою весну
Та й ввійду за небокрай...
Вперше, як в останнє, грай, музико, грай
Про ту калину за вiкном,
Одну родину за столом,
Одну стежину, щоб до дому йшла сама,
Одну любов на все життя,
Одну журбу до забуття
І Україну, бо в нас іншої нема!